Питання профілактики сероми залишається центральним у контурній пластиці живота. Незважаючи на вдосконалення техніки, серома й надалі є найчастішим локальним ускладненням абдомінопластики. І хоча більшість випадків не становлять загрози для життя, вони подовжують період загоєння, потребують повторних пункцій і нерідко погіршують естетичний результат.
Протягом останніх років я послідовно аналізую, які підходи реально знижують частоту сероми та як можна інтегрувати їх у рутинну практику без ускладнення й подорожчання операції.
1. Біомеханіка та патогенез сероми: що ми насправді знаємо
Серома формується внаслідок поєднання трьох факторів:
- Створення обширного підфасціального простору під час відшарування шкірно-жирового клаптя.
- Розрив лімфатичних судин і дрібних венул.
- Мікрорухи між клаптем і апоневрозом у ранньому післяопераційному періоді.
Це означає, що будь-який захід, який зменшує площу відшарування, травму лімфатичного русла або рухомість клаптя, сприятиме профілактиці сероми. Все інше — лише конкретні реалізації цих принципів.
2. Техніка операції: чим менше «мертвого» простору, тим менше серома
Мінімізація відшарування стала базовим принципом сучасної абдомінопластики. Замість «тотальної» мобілізації клаптя я застосовую селективне вивільнення лише по середній лінії для корекції діастазу, залишаючи периферичні лімфатичні та судинні структури неушкодженими. Це особливо ефективно у пацієнтів без вираженого надлишку шкіри з боків.
Додатково все частіше використовується техніка з обмеженим відшаруванням і ліпоаспірацією в зоні бокових відділів живота, коли контур коригується не скальпелем, а канюлею. За правильного виконання це не підвищує ризику сероми, а навпаки — допомагає уникнути зайвої травми.
3. Прогресивне натягнення клаптя: «фіксація замість дренажу»
Одним із найефективніших прийомів профілактики сероми я вважаю прогресивні (або утримувальні) шви — послідовну фіксацію клаптя до апоневрозу. Цей метод не потребує дорогих матеріалів, але принципово змінює біомеханіку: простір, де могла б накопичуватися рідина, просто не формується.
Прогресивні шви я накладаю, починаючи від надлобкової зони вгору, кожні 4–5 см, з рівномірним розподілом натягнення. Це забезпечує щільне прилягання клаптя без перегинів і поступову адаптацію тканин.
Крім того, метод зменшує натягнення в ділянці лінії шва, що покращує загоєння й знижує ризик краєвого некрозу.
4. Роль дренажів: «за» і «проти»
Питання необхідності дренування залишається дискусійним. Мій досвід показує, що дренаж корисний при класичному (широкому) відшаруванні клаптя, особливо у пацієнтів із ожирінням або вираженою ліподистрофією. Однак при використанні прогресивних швів і обмеженому відшаруванні потреба в дрені різко зменшується.
Якщо я все ж застосовую дренаж, то віддаю перевагу активній системі низького тиску й видаляю її в перші 24–48 годин, щойно об’єм виділень стає мінімальним. Головне правило — дренаж має бути інструментом, а не заміною адекватної техніки фіксації.
5. Роль компресійної терапії
Компресійна білизна призначається всім пацієнтам. Вона забезпечує рівномірний тиск на зону втручання, стабілізує клапоть, зменшує його рухомість і запобігає накопиченню рідини. Оптимальний термін носіння — 4–6 тижнів із поступовим послабленням режиму в міру зменшення набряку.
Важливо правильно підібрати розмір і силу компресії: надмірний тиск може призвести до ішемії, а слабкий — не дасть профілактичного ефекту.
6. Лімфатична хірургія та сучасні доповнення
Останніми роками активно обговорюється інтеграція лімфозберігальних прийомів і використання енергетичних інструментів (ультразвукової або радіочастотної коагуляції), які дозволяють коагулювати лімфатичні судини й дрібні вени більш вибірково. Я особисто застосовую ці технології у складних випадках — при повторних абдомінопластиках, після значного схуднення або ліпектомій, коли лімфатична мережа вже порушена.
Також заслуговує на увагу використання тканинних клеїв і фібринових герметиків. Вони зменшують просочування лімфи та формування порожнин, особливо у поєднанні з прогресивною фіксацією. Однак економічна доцільність їх застосування залишається предметом дискусії.
7. Системні фактори ризику та їх корекція
Не слід забувати, що серома — не лише наслідок техніки. Пацієнти з ожирінням, цукровим діабетом, гіпертензією, а також курці мають суттєво вищий ризик ускладнень.
За кілька тижнів до операції я рекомендую:
- стабілізувати масу тіла (уникати коливань);
- нормалізувати рівень глюкози;
- повністю відмовитися від куріння щонайменше за 3–4 тижні;
- оптимізувати білкове харчування та гідратацію.
Це знижує не лише ризик сероми, а й покращує загальні результати загоєння.
8. Післяопераційний контроль і раннє втручання
Навіть за ідеальної техніки серома може утворитися. Ключовий момент — раннє розпізнавання та обережна пункція під контролем УЗД, щоб запобігти хронічному запаленню капсули.
Я навчаю пацієнтів самостійно відстежувати ознаки — асиметрію, флуктуацію, відчуття «рідини під шкірою». Регулярні візити протягом перших 2–3 тижнів дозволяють вчасно помітити проблему й запобігти розвитку щільної капсули, яка може вимагати хірургічного видалення.
9. Командний підхід і стандартизація
Профілактика сероми — це не один прийом, а алгоритм:
- Раціональне відшарування клаптя.
- Прогресивна фіксація.
- Контрольоване дренування (за показаннями).
- Адекватна компресія.
- Контроль системних факторів.
- Рання діагностика й корекція.
У моїй клінічній практиці впровадження стандартизованого протоколу за цими пунктами знизило частоту сероми більш ніж удвічі.
Сучасна абдомінопластика потребує не лише естетичної точності, а й інженерного розуміння біомеханіки тканин. Профілактика сероми — результат сукупності продуманих дрібниць: від щадного відшарування та фіксації клаптя до дисципліни пацієнта в післяопераційному догляді.
Серома перестає бути «неминучим злом», якщо хірург мислить системно, а не шаблонно. Головний принцип, який я виніс за роки практики: не боротися із серомою після її появи, а не дати їй жодного шансу утворитися.
Автор: Хірург Емір-Усеінов Таир
